Прошел ровно год с начала полномаштабной войны. Мы до сих пор стоим. И хоть, я не умею красиво говорить, я бы хотела процитировать свою подпись в инстаграм. Извините меня, админы, за оффтоп.
Вже рік… я довго думала, що сказати та написати, думки дуже сумбурні. Найбільш мені було лячно(концентрація вбивць біля наших кордонів і не зрозумілість що буде) до війни, а 24 я зрозуміла - ми обов’язково переможимо. Пам’ятаю як прокинулася 24(у мене міцний сон, і вибухів я не чула) і питаю в мами «почалася війна?». Розуміла, що моя інтуїція мене не підвела, і почалося повномасштабне вторгнення. Пам’ятаю, як ми їхали на дачу біля Бородянки десь приблизно 8 годин(хоча, їхати туди годину). Пам’ятаю, як зрозуміли, що залишатися на дачі небезпечно, і довго думали над тим, чи варто втікати чи ні(тому що могли розстріляти). Пам’ятаю, як я навчилася розрізняти звуки САУ, автоматної черги, градів. Могла з закритими очами, зрозуміти де був прильот.
Цей день закарбувався в пам’яті кожного українця. Ми змінили світову історію. Довели всьому світу, що Україну не зламати. Що ми сильні, незалежні, вільні. Ми боримося за основні принципи світу - свободу, демократію, волю… Ми воюємо з чистим злом, країною-терористом росією. Там, де є це болото, там розруха, нема життя, тільки біль та страждання. Ми захищаємо нашу рідну землю, наших людей та увесь світ. Ми ніколи не здамося! Та біль і ненависть, що принесла нам росія неможливо забути чи пробачити. Ми будемо сильними, сміливими, стійкими та непереможними до кінця. Тепер, вже нас не залякати.
Нас намагалися залишити без світла, але нічого не вийшло. Нас намагалися зламати, але ми стоїмо. Нас намагалися залякати, але ми не боїмось.
Велика подяка та пошана ЗСУ, без цих сильних и хоробрих людей, ми би не змогли пережити цей рік.
Вічна пам’ять загиблим у цій війні. Ми будемо пам’ятати вас вічно та боротися!